ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У ПЕДАГОГІЦІ: МАРТІН ЯН ЛАНГЕВЕЛЬД ТА МАКС ВАН МАНЕН

Анотація

У статті досліджено феноменологічний підхід у педагогіці через аналіз наукової спадщини двох провідних представників цього напряму – Мартіна Яна Лангевельда (1905–1989) та Макса ван Манена (1942–). Феноменологічна педагогіка, що виникла на початку ХХ ст. в Німеччині й поширилася в Нідерландах та інших європейських країнах, передбачає нівелювання нормативних обмежень традиційних педагогік, пов’язаних із церковними, конфесійними чи класичними ідеалами. Натомість вона фокусується на досвіді без упередження, рефлексуючи над значенням педагогіки через аналіз конкретних ситуацій, намагаючись зрозуміти світ дитини з її перспективами. Стаття висвітлює історичний контекст розвитку феноменологічної педагогіки, її витоки в працях Вільгельма Дільтея, Германа Ноля, Фрідріха Шлеєрмахера та Теодора Літта. Особливу увагу приділено постаті Лангевельда, який встановив примат етичної думки в педагогіці. Розглянуто концепцію педагогічного тактування Манена як втілення рефлексії в дії – миттєвого знання про те, як діяти «тут і зараз» у педагогічних ситуаціях, керуючись етичною інтуїцією та чутливістю до суб’єктивності учня. Проаналізовано спільні риси та відмінності в підходах обох мислителів, які виділяють феноменологічний акцент на досвіді, етиці та практиці, розглядаючи педагогіку як процес гуманізації, орієнтований на унікальність кожної дитини. Стаття демонструє актуальність феноменологічної педагогіки в сучасному світі, особливо в контексті технологізації освіти, онлайн-навчання та необхідності збереження етичного виміру педагогічних стосунків.