ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ

Анотація

Постановка проблеми. У статті розглянуто історичні аспекти розвитку підготовки фахівців
декоративно-ужиткового мистецтва в Україні на прикладі порцелянового виробництва (кінець XVIII ст. –
нинішній час) та сучасний стан цього виробництва за кордоном. У руслі питання відродження цього
напряму декоративно-ужиткового мистецтва в нашій країні наведені приклади його розквіту в містах
Корець (виробництво барокової мейсенської порцеляни), Баранівка, Гродниця, Довбиш (мануфактура
Іллінського, Мархльовський завод, Довбишський порцеляновий завод, Полонський фарфоровий завод);
Полтава, Борислав, Суми, Тернопіль (відкриття фарфорових заводів у 1965 р.). Встановлено, що поряд із
заснуванням і розвитком фарфорових виробництв виникли професійні школи, спрямовані на підготовку
майстрів для роботи на фабриці, зокрема школи в Києві, Львові, Харкові; Миргородське художньо-
промислове училище на Полтавщині та ін.).
Мета статті – виявити найкращі українські досягнення в підготовці майбутніх фахівців
декоративно-прикладного мистецтва в мистецьких центрах і навчальних закладах України в різні періоди.
У дослідженні використовуються як теоретичні, так і емпіричні методи. Зокрема, методи аналізу,
синтезу, абстрагування, систематизації, порівняльний метод і метод спостереження.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчено праці українських учених (О. Голубець,
Ю. Лащук, Р. Мотиль, О. Новицька, О. Школьна та ін.); з’ясовано, що глибинні історичні аспекти
проблеми досліджували: Р. Мотиль (українська димлена кераміка ХІХ – поч. ХХІ ст., роботи професійних
митців, що представляли цей вид декоративно-ужиткового мистецтва); О. Новицька (українське народне
мистецтво 1920–1980-х рр.); О. Клименко (розвиток українського гончарства у ХХ ст.; історія
декоративного мистецтва України); О. Школьна (історія виробництва фарфору-фаянсу України з
середини ХVІІ ст. до наших днів; формування стилістики українського фарфоро-фаянсового посуду
наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст.; типологія форм фарфорово-фаянсових виробів тощо). Матеріали з
питань підготовки фахівців декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема гончарного та порцелянового виробництв, віднайдено в Державному архіві Полтавської області, музеї та архіві Миргородського
художньо-промислового коледжу імені М. В. Гоголя.
Виклад основного матеріалу. Підготовка спеціалістів з гончарства та порцеляни, викладачів
графіки та живопису, майстрів художнього оздоблення виробів тощо, які були готові виконувати значні
обсяги фізичної роботи, а саме виготовлення кахлів, об’ємного посуду, оздоблення фасадів церков,
будинків, проаналізовано каміни, скульптури, орнаменти та екстер’єр. Описано діяльність відомих
митців С. Масленікова, О. Сластіона, В. Кричевського; охарактеризовано видатні роботи та участь у
виставках. Визначено, що в сучасній Україні збережені кращі традиції підготовки фахівців, але
виробництво порцеляни скоротилося і практично відсутнє; вироби, виготовлені на малих підприємствах, є
сувенірами, їх не завжди можна зручно використовувати як посуд.
Оригінальність статті полягає в тому, що вперше в професійній освіті аналізується потенціал
історичних аспектів підготовки сучасних фахівців декоративно-ужиткового мистецтва у формі фахової
підготовки професійних шкіл, орієнтованих на підготовку кваліфікованих майстрів для роботи в умовах
динамічних соціальних змін, що відповідає сучасним концепціям дуальної освіти.
Висновки. Професійне декоративно-ужиткове мистецтво України кінця ХХ – початку ХХІ
століття – це величезний пласт національної культури, який формується в рамках загальноєвропейського
художнього процесу та авангардних течій; його головним завданням стало не стільки прикрашення
побуту, скільки стан душі людини, настрій і почуття. Нині основними осередками українського
гончарства є Опішня, Хомутець, Бубнівка, Дибинці, Ічня, Косів, Гавареччина; вони також відповідають
цим тенденціям, але, на жаль, потребують відродження освітньо-професійних традицій підготовки
кваліфікованих майстрів. Оскільки гончарні вироби в ХХІ столітті цінуються як автентичні народні
твори, то, розглядаючи історичні аспекти та технології підготовки фахівців декоративно-ужиткового
мистецтва на прикладах гончарного виробництва, наголошено на глибшому відродженні та оновленні
існуючих навчальних програм у закладах, що спеціалізуються на підготовці майстрів з виробництва
народної кераміки та гончарства.