ІСТОРІЯ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ – ВЕРШИНА КРАЄЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ: ДОСВІД ТА УРОКИ ПОПЕРЕДНИКІВ

Анотація

Анотація. У статті аналізується досвід попередників – творців історії населених пунктів з проєкцією на діяльність сучасних дослідників з підготовки, написання і видання історії міст і сіл України. У 1990 році голова Головної редколегії 26-томної «Історії міст і сіл Української РСР» у своїй доповіді на установчому з’їзді Всеукраїнської спілки краєзнавців визначив серед пріоритетних завдань підготовку нової історіографічної редакції історії населених пунктів України. Адже з часу публікації останнього тому «Історії міст і сіл Української РСР» минуло вже пів століття. Однією з причин є високий рівень ідеологічної заангажованості попередніх проєктів, що призводило до спотворення фактів, замовчування важливих історичних подій та постатей. Це, у свою чергу, спричинило значні прогалини в фактологічному матеріалі та очевидну фальсифікацію історії. Мета: проаналізувати досвід попередників у дослідженні історії міст і сіл, щоб винести з нього цінні уроки, які стануть у пригоді сучасним дослідникам. Методи: порівняльно-історичний метод, системний аналіз, хронологічний підхід та метод історичної реконструкції. Наукова новизна. У статті вперше вивчається досвід та уроки написання «Історії міст і сіл УРСР». Результати дослідження. Видання історії міст і сіл Української РСР стало можливим лише за умов поступового послаблення культу особи Й. Сталіна, подолання спротиву його прихильників, завершення повоєнної відбудови країни, зміцнення економіки та покращення рівня життя населення. Особливі труднощі виникали під час формування джерельної бази, оскільки у головних бібліотеках столиці та обласних центрів, а також в архівах і музеях діяли сховища із забороненою літературою, документами й матеріалами. Крім того, не було чіткої концепції видання, алгоритму роботи та взаємодії редакційних підрозділів із бібліотеками, архівами та музеями. Додаткові труднощі створювали адміністративно-територіальні зміни, характерні для хрущовської доби. Висновки. Встановлено, що сьогодні Україна має напрацювання двох попередніх поколінь істориків-краєзнавців, які стали зразком співпраці й взаємодії всіх зацікавлених сторін. Завдяки цьому відкрився доступ не лише до колись заборонених книг, документів і матеріалів вітчизняних бібліотек, архівів і музеїв, а й до джерел української діаспори на Заході. Досягнення сучасних науковців та краєзнавців доби незалежності включають ґрунтовні дослідження – дисертації, монографії, історико-краєзнавчі нариси, статті в наукових журналах і збірниках наукових праць. Ці можливості й ресурси можуть зіграти важливу роль при виданні нової історії українських населених пунктів.